Автор: larisa

методичні поради щодо проведеня занять з фізичного розвитку

ЗАНЯТТЯ З ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Заняття є основною формою організованого систематичного навчання дошкільників фізичних вправ. Основна мета занять: зміцнювати здоров’я; загартовувати їх організм; формувати навички виконання життєво необхідних рухів (ходьби, бігу, стрибків, метання тощо); виховувати позитивні моральні та вольові риси характеру; розвивати фізичні якості; розвивати інтерес до доступних дошкільникам видів рухової діяльності. Заняття з фізичної культури в усіх вікових групах проводяться двічі на тиждень. Тривалість їх має бути максимальною: – в молодшій і середній групі – до 20 і 25 хв. – В старшій – до 30-35 хв. До змісту занять з фізичної культури входять: – гімнастичні вправи (основні та загально-розвиваючі); – різноманітні рухливі ігри.

Структура заняття:

Вступна частина (2-3 хв.) Мета: організація дошкільників; мобілізація їхньої уваги на виконання наступних загальнорозвиваючих вправ. Чітка організація дошкільнят на початку заняття − неодмінна умова якісного його проведення. У вступній частині заняття вихователь: – шикує дітей у колону або шеренгу за зростом, починаючи із середньої групи (в коло, з колони по одному в три-чотири колони); – повідомляє короткий зміст заняття (у середній групі з другої половини року); – застосовує різноманітну ходьбу та короткочасний біг. Бажано також включати вправи на орієнтування в просторі (починаючи з групи раннього віку) та увагу. Під час ходьби вихователь стежить за поставою дітей, щоб вони тримались прямо, не опускали голови, розпрямляли плечі й робили правильні рухи руками. Для профілактики плоскостопості застосовують імітаційні вправи: ходьба на зовнішній стороні стопи, «як ведмедик», на носках, «як мишка»; з високим підніманням стегна, «як чапля» тощо. Якщо діти виконують загальнорозвиваючі вправи з посібниками, то треба подбати про раціональний спосіб роздачі: · прапорці, брязкальці, кубики − на стільчиках або гімнастичній лаві; · палиці, обручі − в піраміді; · м’ячі − в кошику. Дошкільники під час ходьби беруть їх, а потім перешиковуються для виконання загальнорозвиваючих вправ. Діти другої молодшої групи стають у коло. Щоб зручніше було виконувати загальнорозвиваючі вправи, групу треба розімкнути. За вказівкою вихователя діти роблять два-три кроки назад − коло стає широким і ніхто нікому не заважає. Середню групи перешиковують з утворенням ланок. Щоб не витрачати зайвого часу на розімкнення у колонах і по рядах, використовують певні орієнтири. Діти, які утворюють свої ланки, ідуть у напрямі кубиків (прапорців на підставці), поставлених на певній відстані один від одного вкінці залу (майданчика). На них орієнтуються ведучі, щоб додержувати потрібних інтервалів між колонами. У рядах діти розмикаються на ходу по бокових орієнтирах (це можуть бути вікна у залі або поставлені вихователем перед початком заняття кубики, кеглі тощо). У старшій групі дітей перешиковують через центр по три-чотири. Підгрупи дітей (по 3-4) після команди вихователя − «Через центр направо (наліво) руш!» одночасно повертаються (праворуч або ліворуч) і рухаються шеренгою, додержуючи рівняння, до протилежного кінця залу (майданчика).

Підготовча частина. (4-10 хв.) Мета: підготувати організм дітей до більш напруженої роботи; залучити до роботи основну групу м’язів. Залежно від вікової групи кількість гімнастичних вправ змінюється.

 Молодша група − 3-4 вправи з імітаційними рухами або вправи з дрібними предметами (брязкальцями, прапорцями, кубиками тощо). Кожна вправа повторюється 4-6 раз. Середня група − 4-5 вправ. Старша група − 5-6 вправ. Можна 7-8, якщо використовуються вправи для голови та шиї. До комплексів загальнорозвиваючих вправ доцільно включати підвідні вправи, до тих, що вивчатимуться або вдосконалюватимуться в основній частині. (Наприклад, якщо на занятті вдосконалюватиметься стрибок у довжину з місця, слід ввести до комплексу загальнорозвиваючих вправ підскоки на обох ногах угору із махом рук.) Якщо комплекс загальнорозвиваючих вправ тільки розучується на занятті, то кожну вправу вихователь демонструє сам або залучає для цього найбільш підготовлену дитину. Одночасно пояснюючи окремі положення тіла і кінцівок. У молодших групах у зв’язку з тим, що рухова пам’ять дітей не достатньо розвинена, вихователь після показу вправи виконує її з дітьми від початку і до кінця. У старших групах після показу і пояснення він лише починає вправу з дітьми (2-3 повторення), а потім дошкільники виконують її самостійно. Якщо вправи знайомі дітям, показувати їх не варто. Досить перед початком виконання нагадати назву руху (нахили в сторону, присідання тощо) і вихідне положення, з якого він виконується. Під час вивчення нових вправ діти виконують їх спочатку під рахунок вихователя (2-3 рази), а потім у музичному супроводі. Комплекс загальнорозвиваючих вправ, які розучуються під час підготовчої частини заняття, потім виконуються в ранковій гімнастиці.

Основна частина (12-20 хв.) Мета: вивчення різних основних рухів (ходьба, біг, стрибки, метання, лазіння тощо); вдосконалення навичок їх виконання; проведення рухливих ігор Для навчання основних рухів застосовують різноманітні методичні прийоми. Один з них − показ рухів у супроводі пояснень. Пояснення має бути коротким, чітким, доступним для дітей. Коли показ рухів супроводжується поясненням, діти привчаються осмислювати, усвідомлювати свої дії. При формуванні рухових навичок у дошкільнят молодших груп, показ руху займає провідне місце. З часом, з розширенням рухового досвіду діти сприймають словесні вказівки без показу, особливо під час виконання відомих рухів. Загальна та моторна щільність заняття Важливим питанням є раціональне використання часу в основній частині заняття й досягнення оптимального фізичного навантаження на організм дитини. Кожна дитина має виконати основний рух (стрибок, метання, вправи з рівноваги та лазіння тощо) не менше 10 разів. Відношення педагогічно виправданих затрат часу до загальної тривалості заняття називається загальною щільністю його. Основна частина заняття може розподілятися на такі види діяльності: – безпосереднє виконання фізичних вправ; – сприймання й усвідомлення показу та пояснення, включаючи й спостереження за виконанням основних рухів іншими дітьми; – необхідний відпочинок, допоміжні дії (розміщення посібників, перешикування, перехід від одного виду вправ до інших). Час, затрачений на безпосереднє виконання вправ, має найбільше значення, бо саме в цей період розв’язуються оздоровчі й освітні завдання (формування рухових навичок і розвиток фізичних якостей). Відношення часу, затраченого на безпосереднє виконання фізичних вправ, до всього часу заняття називається моторною (руховою) щільністю його. Моторна щільність − найбільш специфічний показник продуктивності заняття. Вона може бути різною, залежно від його змісту, організації і методики проведення. Щодо організації іметодики, то вона повністю залежить від підготовки вихователя до заняття і дій під час проведення його. Моторна щільність основної частини заняття значною мірою залежить від організації дошкільників під час виконання основних рухів. Одним з недоліків є те, що вихователі часто застосовують індивідуальний метод виконання основних рухів. (Діти виконують їх по одному.) Вони довго чекають своєї черги й встигають повторити вправу 2-3 рази. Цей метод виправданий лише на початковій стадії формування навичок, коли дошкільники ознайомлюються з новим рухом, а також у молодших групах, якщо виконуються вправи, які потребують страховки (лазіння по гімнастичній стінці, ходьба по лаві, тощо). Методи організації дітей на занятті Одним з найраціональнішим є фронтальний метод організації дітей (рухи одночасно виконують усі діти або половина групи). Його доцільно застосовувати під час стрибків у довжину з місця. Метання мішечків з піском (м’ячів) на дальність, підлізання під шнур. Ці рухи не потребують страховки і їх слід заздалегідь розучити з дітьми. Отже, фронтальний метод раціональний на стадії закріплення й удосконалення рухової навички. Проте, хоч використання цього методу і дає змогу значно підвищити моторну щільність заняття, він не позбавлений деяких недоліків. Основний з них той, що вихователю важко здійснювати індивідуальний підхід у навчанні і він змушений, в основному, вказувати на помилки, характерні для більшості дітей. У багатьох дитячих садках у старшій групі використовують груповий метод організації дітей під час виконання основних рухів. Дошкільників розподіляють на 2 підгрупи й кожній з них дають різні рухи. Пояснивши завдання кожній підгрупі, вихователь (або дитина) показує дітям, як правильно виконувати рухи. Одна з підгруп робить вправу (більш складну) під керівництвом вихователя, друга − самостійно або під наглядом музичного керівника. Потім підгрупи міняються місцями. У застосуванні групового методу важливе значення має правильний добір основних рухів. Наприклад, не раціонально давати вправу з рівноваги (ходьба по гімнастичній лаві) у поєднанні з лазінням по гімнастичній стінці. Виконання цих вправ потребує багато часу, що знижує рухову активність дітей і збільшує паузи на чекання своєї черги. Не рекомендується також використовувати вправи, які дають навантаження на одні й ті самі групи м’язів. Наприклад, стрибок у довжину з місця і стрибок у глибину (з гімнастичної лави чи куба). Практика підтверджує, що найбільш вдалі ті вправи, які доповнюють одна одну у всебічному впливі на організм дитини. Наприклад, вправи з лазіння або рівноваги раціонально поєднувати із стрибками у висоту або довжину; метання мішечків з піском (м’ячів) у ціль або на дальність − із стрибками в глибину чи довжину з місця, прорізання в обруч (під дугою) тощо. Поточний метод − діти один за одним (по черзі) виконують один і той самий рух, найчастіше з шикування у колону. Наприклад, стрибки у висоту або довжину з роз0бігу, вправи в рівновазі, прорізання в обруч тощо. Під час виконання вправ потоком вихователь має змогу давати індивідуальні зауваження. В цьому одна із значних переваг методу. Залежно від конкретних умов може біти організовано два або три потоки. Наприклад, діти старших вікових груп пролізають в обруч або ходять по гімнастичній лаві двома-трьома потоками (у двох-трьох колонах). Високу щільність заняття забезпечує змінний метод. Його застосовують, коли основний рух можуть виконувати одночасно кілька дітей (3-5-7), а решта спостерігають, чекають своєї черги. Так, коли виконується стрибок у глибину, з лави можуть одночасно стрибати 4-5 дошкільнят, те саме – у метанні в ціль, прорізанні в обруч тощо. При використанні будь-якого із зазначених методів з метою підвищення моторної щільності заняття треба забезпечити групу необхідною кількістю фізкультурних посібників. Наприклад, ходьба по одній гімнастичній лаві або метання в один щит завжди матимуть низьку щільність. Якщо зміст заняття дозволяє, треба віддати перевагу посібникам колективного типу. Так, підлізання під шнур, натягнутий між двома стояками на відстані 4-5 м на висоті 50 см, буде раціональнішим з погляду щільності, ніж підлізання під одну або дві дуги, під час стрибків у глибину з гімнастичної лави можна повторити рух більше разів, ніж під час стрибків з одного- двох кубів тощо. Дослідження впливу різних за об’ємом фізичних навантажень на організм дошкільників свідчить про те, що після виконання найбільш інтенсивних вправ (стрибки в довжину і висотуз розбігу) відновний період у дітей в середньому триває 1,5-2 хв. За цей час пульс, як правило, знижується до вихідних даних. Отже, паузи для відпочинку після виконання вправ, які дають значне навантаження на організм дитини, не повинні перевищувати 1,5-2 хв. Після виконання вправ середньої і малої інтенсивності (стрибки в довжину з місця, вправи з рівноваги, прорізання в обруч тощо) час на відпочинок скорочується – до 30 сек. – 1 хв. Дослідження моторної щільності занять при використанні різних методів організації дітей дало змогу встановити такі співвідношення часу, затраченого на використання вправ, до загальної тривалості заняття (у відсотках): – при фронтальному методі – 68-80% – груповому – 66-73% – поточному – 60-65% – змінному – 58-62% – індивідуальному – 18-22% Вихователь повинен уміти користуватись всіма методами в різних поєднаннях, тоді ефективність навчання дошкільників основних рухів значно підвищиться

 Пам’ятка «Використання рухливих ігор на заняттях з фізичної культури»

  1. Під час вибору рухливої гри обов’язково треба врахувати підготовленість дітей та їх інтереси.
  2. Рекомендується проводити такі ігри, які не дублювали б рухи, що розучують або вдосконалюють в основній частині (наприклад, якщо діти стрибають у довжину з місця, то гра повинна бути з бігом або метанням м’яча, щоб усебічно впливати на фізичний розвиток дітей).
  3. Ігри, складні за організацією, розучують на прогулянці, це допоможе раціональніше витратити час, відведений на основну частину заняття.
  4. Слід уникати тривалих пауз між повторенням гри, бо це негативно позначається на моторній щільності заняття.
  5. Щоб дошкільники дістали оптимальне фізіологічне навантаження, краще добирати ігри великої рухливості, в яких беруть участь одночасно всі вихованці групи.
  6. В усіх вікових групах ігри повторюються 3-5 раз (залежно від складності правил, ступеня рухливості та кількості дітей). Там, де закінчення гри не обумовлено («Спіймай комара», «Квач», «Вудочка» тощо), вона триває в межах 4-8 хв. Заключна частина (1-5 хв.) Мета: Забезпечити поступовий перехід дітей від стану збудження, викликаного вправами та іграми в основній частині, до відносно спокійного стану Структура 1. Спокійні ігри (епізодично) з нескладними рухами та правилами (наприклад, «Знайди і промовчи», «Вгадай, хто підходив», «Хто пішов?», «Знайди, де заховано» тощо) 2. Ходьба в повільному темпі, іноді з різними завданнями (наприклад, «пройти тихенько, як «мишка»; рухати руками, як «пташка» тощо) 3. В середній та старшій групах у кінці заняття вихователь підбиває підсумки заняття, робить короткі зауваження про виконання поставлених завдань, про те, як діти поводилися. (Вільчковський Е.С. Методика фізичного виховання в дитячому садку.)

РЕЗЮМЕ

Отже: 1. Види занять з фізичної культури в ДНЗ: ігрового характеру (складаються з 3-4 рухливих ігор спортивного характеру в такій послідовності: середньої – великої – малої рухливості) змішані (включають фізичні вправи в основних рухах та рухливі ігри) сюжетні (проводяться у вигляді рухової розповіді)

  1. Структура заняття:
  • Вступна частина (2-3 хв) – шикування дітей у колону або шеренгу за зростом, – повідомлення короткого змісту заняття (у середній групі з другої половини року); – різноманітна ходьба та короткочасний біг.
  • Підготовча частина (4-10 хв) – комплекс загальнорозвиваючих вправ
  • Основна частина (12-20 хв); – основні рухи – рухливі ігри
  • Заключна частина (1-5 хв). – ходьба в повільному темпі – вправи на релаксацію – підведення підсумків заняття, зауваження про виконання завдань, поведінку дітей (як варіант в старшій групі)
  1. 3. Шикування:

-перша молодша група: – шикуватися у коло підгрупами і всією групою з допомогою вихователя, – шикуватися у пари – ставати один за одним у колону

–друга молодша група – шикуватися у колону, коло, шеренгу невеликими групами і всією групою (з допомогою вихователя, за орієнтиром, самостійно) знаходити своє місце при шикуванні, повертатися, переступаючи на місці.       середня група – шикуватися самостійно в колону невеликими групами і всією групою у коло, пари, шеренгу – перешиковуватись у ланки – повертатися вправо, вліво, кругом – рівнятися за орієнтиром.

 старша група – самостійно шикуватися у колону, шеренгу по одному, парами, в коло – перешиковуватись з однієї колони в три, чотири через центр трійками, четвірками – повертатися вправо і вліво – рівнятися у колоні, шерензі, по лінії, носках – розмикатися у колоні на витягнуті руки вперед, у шерензі, колі – на витягнуті руки в сторони.

  1. Показ і здійснення рухів: в молодшій групі – показ за допомогою «дзеркального» способу, виконання рухів вихователем від початку і до кінця в старшій групі – нові вправи: після показу і пояснення вихователь лише починає вправу з дітьми (2-3 повторення), а потім дошкільники виконують її самостійно; знайомі вправи – словесний показ: нагадується назва руху і вихідне положення з якого він виконується; показ дитиною. під час вивчення нових вправ діти виконують їх спочатку під рахунок вихователя (2-3 рази), а потім у музичному супроводі
  2. Кількість вправ: Молодша група − 3-4 вправи. Повт. 4-6 раз. Середня група − 4-5 вправ. Повт 6-8 раз. Старша група − 5-6 вправ. Повт.8-10 (12) раз. 6. Класифікація вправ: для плечового поясу та грудної клітини для спини та живота для тазу та ніг
  3. Вправи з предметами: перша молодша група – брязкальця – кубики – стрічки молодша група – кубики – брязкальця – прапорці – торбинки з піском масою 100 г – хусточки; середня група – прапорці – хусточки – кубики – м’ячі – кеглі – палиці – прапорці; старша група – обручі – палиці – скакалки – м’ячі – кеглі – прапорці

ЯК ВБЕРЕГТИ ДИТИНУ ВІД ГРИПУ ТА ІНШИХ РЕСПІРАТОРНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ?

 

Ефективними, особливо у період підвищення захворюваності, фахівці відзначають наступні методи профілактики:

*повноцінне харчування з включенням вітамінів у природному вигляді;

*загартовування та часте провітрювання приміщень;

*вживання загальнозміцнюючих та тонізуючо-імуномодулюючих препаратів та препаратів цілеспрямованої імуностимулюючої дії.

Високоефективними є рекомендації загального санітарно-гігієнічного спрямування, зокрема:

*Часто мити руки з милом, особливо після відвідування;

*Прикривати ніс та рот хустинкою (або одноразовими серветками), особливо при кашлі та чиханні;

*Широко застосовувати засоби нетрадиційної (народної) медицини, гомеопатичні препарати, оксолінову мазь.

За матеріалами: http://osvita.ua

 

ЩОБ У ВАШОЇ ДИТИНИ БУЛИ ГАРНІ ЗУБКИ

Гарні зуби — запорука здоров’я. Цю стару істину хочеться повторити, тому що стан зубів впливає на здоров’я, настрій, поведінку дитини і дорослої людини. Приємно бачити, як перетворює людину зі звичайною зовнішністю сліпучий ряд красивих зубів. І, навпаки, неприємне враження залишає лю­дина з некрасивими зубами. Хвороб зубів небагато, але вони вимагають великої уваги батьків, які повинні вчасно пока­зувати дитину зубному лікареві.

Найпоширенішою хворобою зубів є карієс — руйнування зуба з утворенням у ньому порожнини. При цьому виникає біль від прийому холодної чи гарячої, кислої чи солоної їжі. Якщо такий зуб не запломбувати на початку захворювання, то руйнування зуба продовжується і з’являється нестерпний біль, тому що всередині зуба розвивається складний запаль­ний процес з ураженням зубного нерва. Дійшовши до кореня, запалення переходить на кістку щелепи, викликаючи запа­лення окістя або утворення гнійника біля верхівки зубного кореня, відкіля гній потрапляє під ясна. Так утворюється флюс з наступним проникненням гною через свищ у ротову порож­нину .

Не завжди гній, який утворився в зубі, проходить такий шлях. При несприятливому протіканні запалення переходить на слизову оболонку придаткових пазух носа, на мигдалини, органи слуху і зору, викликаючи гайморит, тонзиліт, отит та інші хвороби. Крім того, током крові мікроби з хворого зуба переносяться в будь-яку частину тіла, і можуть розвитися гнійний менінгіт, абсцес мозку, запалення підшлункової за­лози і навіть сепсис (зараження крові).

Каріозні зуби, як і інші осередки хронічного запалення, можуть бути причиною розвитку ревматизму, бронхіальної астми, хвороб нирок. Але особливо шкідливий вплив вони справляють на органи травлення. При наявності каріозних зубів їжа потрапляє в шлунок недостатньо пережованою і мало просоченою слиною. Така їжа механічно подразнює стінку шлунка, повільніше перетравлюється в ньому і може викли­кати неприємні відчуття. Застій шлункового вмісту різко змінює подальший процес просування і травлення їжі. Вини­кають хронічні гастрити, спастичні стани кишечника, які суп­роводжуються болями в животі, запорами та ін.

Коли виникає карієс зубів у дітей? Як правило, карієс спо­стерігається в дітей старше 2—3 років. Приблизно з 10—12-річного віку, коли молочні зуби повністю заміняються, захворю­ваність карієсом знову зростає.

Причини карієсу досить численні і різноманітні. Поширеність його залежить від природно-кліматичних умов, вмісту міне­ральних солей у повітрі, ґрунті і воді, від характеру харчу­вання і, звичайно ж, від догляду за зубами. Карієс особливо широко розповсюджений там, де питна вода і їжа містять мало фтору.

Безпосередньою причиною карієсу зубів є гниття залишків їжі, яка застряє між зубами. У результаті гнильного бродіння залишків їжі в дітей виникає неприємний запах з рота і почи­нається руйнування зубів (карієс).

Розвитку карієсу зубів сприяють різні відхилення від нор­мального положення щелеп і зубного ряду. Найчастішою де­формацією є прогнатія, при якій виступає вперед верхня ще­лепа, верхня губа не покриває зубів, щелепа немов би здав­лена з боків, рот постійно відкритий. Ця деформація прикусу є наслідком уродженої схильності або тяжких проявів рахіту і звички смоктати пальці. При поганому стані носоглотки, коли утруднюється подих через ніс, у дитини рот постійно відкри­тий і щелепа відвисає, що також призводить до деформації прикусу з відставанням розвитку щелеп.

Якщо в дитини розвиток щелепи відстає настільки, що постійні зуби не знаходять місця, щоб розташуватися пра­вильно зімкнутим рядом один біля одного, то виходить такий сильний зсув, що деякі корінні зуби розташовуються зовсім осторонь від зімкнутого ряду інших зубів, а різці покрива­ють один одного на зразок черепиці. Внаслідок цього утво­рюється багато затишних містечок, куди залишки їжі заби­ваються так щільно, що їх не можна видалити ніякою щіткою. При такому розташуванні зуби передчасно руйнуються, піддаючись процесу гниття. Першими уражаються корінні молочні зуби. Через біль при жуванні хворими зубами дити­на перестає користуватися ними і ковтає погано пережовану їжу. У свою чергу карієс молочних зубів викликає руйнуван­ня постійних зубів.

У дітей з каріозними зубами часто відзначається не­уважність, нестійкість настрою, підвищена стомлюваність, що заважає їм учитися, і далі — астенія (фізична й нервово- психічна слабість).

Як же зберегти зуби дитини здоровими? Безліч причин, які викликають ураження зубів або сприяють цьому, значно ускладнюють профілактику.

Дітям потрібно давати тверду їжу, щоб для її розжову­вання потрібна була значна робота зубів і щелеп по обидва боки. Не намагайтеся годувати дітей, які мають молочні зуби, протертою їжею. Нехай гризуть яблука, груші, моркву. Це дуже корисно. Енергійне жування підсилює не тільки відділен­ня слини, але й приток крові до щелеп. При цьому щелепи розвиваються нормально, і постійні зуби розташовуються рівними рядами.

Правильне співвідношення в їжі білків, жирів, вуглеводів і мінеральних солей забезпечує нормальний ріст усього орга­нізму, ріст кісток і розвиток зубів.

Для формування гарних здорових зубів майбутньої дитини жінкам, починаючи з перших тижнів вагітності, необхідно дотримуватись м’ясо-молочно-рослинної дієти, з достатньою кількістю яєць, фруктів, молока, сиру, риби, м’яса. Не слід без призначення лікаря приймати будь-які ліки.

Вагітна повинна знаходитися під постійним наглядом зуб­ного лікаря (стоматолога) і виконувати всі його поради. Це допоможе поліпшити природні властивості зубів дитини.

Яка ж їжа найбільш шкідлива для зубів? З цього питання думки фахівців розходяться. Одні вважають, що найчастіше викликає руйнування зубів їжа, багата вуглеводами, тобто крохмаль, цукор, цукерки, кондитерські вироби і всі борош­няні страви. Інші думають, що ніяка їжа не шкідлива для зубів, шкідливо тільки гниття залишків їжі. Тому перші нерекомендують давати дітям солодощі, інші дозволяють їх, але з дотриманням догляду за зубами після солодкої страви. Більш раціональна, мабуть, друга рекомендація, тому що дуже важко вберегти дитину від уживання солодощів.

Важливо вчасно почати догляд за ротовою порожниною і зубами дитини. При цьому батькам треба пам’ятати, що дог­ляд за молочними зубами і їхнє збереження неушкодженими до появи постійних зубів так само необхідні, як і догляд за постійними зубами. Тому, як тільки в дитини з’явилися мо­лочні зуби, слід після кожної годівлі давати кип’ячену воду, а більш старших дітей привчати полоскати рот після кожного прийому їжі. У 3-річному віці подаруйте дитині зубну щітку і привчайте чистити зуби вранці і обов’язково ввечері перед сном.

Чищення зубів повинне виконуватися так: спочатку треба ретельно прополоскати рот водою кімнатної температури, потім на змочену водою зубну щітку взяти небагато дитячого зубного порошку або дитячої пасти і чистити при зімкнених зубах передні і бічні поверхні зубів, при цьому щітка повинна рухатися знизу вгору і назад. Після цього малюк повинен відкрити рот і чистити жувальну і внутрішню поверхню зубів. Закінчують чищення зубів ретельним полосканням водою доти, поки (кілька разів) не залишиться часток порошку або пасти. При чищенні зубів не слід жаліти ясна, якщо навіть вони трохи кровоточать.

Дітей старшого дошкільного віку і школярів треба навчати прийомам масажу ясен: пальцем руки, вимитої з милом, ма­сажують рухами зверху вниз для верхньої щелепи, а для нижньої щелепи — рухами знизу вгору. Рухи пальця повинні поєднуватися з невеликим тиском на щелепу. Масаж ясен дуже корисний для зубів. Недарма говорять: «Де здорові ясна, там і здорові зуби».

Однак чищення зубів і масаж ясен не рятують від непра­вильного розташування зубів і деформації щелеп. їх можна виправити тільки за допомогою апаратів, які стоматолог-ор- тодонт підбирає індивідуально кожній дитині з урахуванням форми обличчя і деформації щелепи або зубів. Поряд з цим призначається спеціальна гімнастика для жувальних м’язів. Завдання батьків полягає в тому, щоб вчасно звернутися до лікаря і постійно стежити за тим, щоб дитина виконувала всі поради лікаря. При своєчасному зверненні до лікаря і ретель­ному виконанні його порад вдається виправити складні де­формації щелеп і неправильне положення зубів.

Зрозуміло, всі ортодонтичні методи лікування не виклю­чають більш ретельного догляду за ротовою порожниною. Важ­ливо усунути хвороби, які викликають ускладнене дихання через ніс, і не допускати поганих звичок.

Батьки повинні знати, що санація зубів систематично про­водиться в школах, і зв’язок зі шкільним лікарем і стоматоло­гом повинен бути постійним. Таким чином, батьки багато мо­жуть зробити для того, щоб у дитини були здорові і красиві зуби.

 

РОЛЬ ЗАГАЛЬНОРОЗВИВАЮЧИХ ВПРАВ НА ФІЗИЧНИЙ РОЗВИТОК ДИТИНИ

Головне оздоровче завдання фізичного виховання в дошкільному віці – зміцнення здоров’я дитини шляхом вдосконалення всіх функціональних систем його організму, підвищення працездатності, підвищення захисних сил, стійкості та опорності до різних несприятливих впливів факторів зовнішнього середовища (зниженої та підвищеної температури повітря, води, сонячного випромінювання) шляхом загартовування.

Поряд з іншими гігієнічними факторами (режимом дня, повноцінним харчуванням), фізичне виховання відіграє важливу роль у зміцненні здоров’я дитини, її психічному і моторному розвитку.

Анатомо-

фізіологічні особливості організму дітей дошкільного віку

Кісткова система дітей дошкільного віку багата хрящовою тканиною, тому кістки дитини м’які, гнучкі, не володіють достатньою міцністю, легко піддаються викривленню і набувають неправильну форму під впливом несприятливих факторів. До таких відносять фізичні вправи, що не відповідають віковим особливостям дитячого організму, а також невідповідність зросту дитини, розмірів меблів і неправильне положення тіла.

У дітей цього віку хребет відрізняється високою рухливістю. Неправильні функціональні пози (лежання, сидіння, стояння) негативно позначаються на його формі. Через них формується порушення постави.

 

У дітей молодшого шкільного віку м’язова система розвинена відносно слабко, але до 5 років маса мускулатури значно збільшується, особливо за рахунок мускулатури нижніх кінцівок

Натренованість дрібних м’язів дуже стане в нагоді дитині, коли вона піде до школи. Тонус м’язів спини і живота має велике значення для формування постави дитини. Після того, як м’язовий корсет зміцнюється досить, під впливом функції центральної нервової системи та тренування у малюка виробляється правильна постава – ключ до здоров’я внутрішніх органів.

Протягом дошкільного періоду розвитку людини відбувається виражена перебудова діяльності серцево-судинної і дихальної систем. Збільшується маса серця, його працездатність і адаптаційні можливості до фізичного навантаження. Заняття фізичною культурою впливають і на функції дихальної системи: зростає глибина дихання, легенева вентиляція, посилюється забезпечення організму киснем.

 

Для правильного гармонійного розвитку дитини йому необхідна достатня рухова активність і помірне фізичне навантаження.

Враховуючи особливості організму дитини дошкільного віку, сформульовано вимоги до оздоровчих завдань фізичного виховання:

  • сприяти правильному формуванню кістково-суглобового апарату, попередження порушення розвитку постави та плоскостопості;
  • сприяти розвитку всіх груп м’язів;
  • удосконалювати розвиток серцево-судинної та дихальної систем;
  • забезпечувати правильне функціонування внутрішніх органів (травлення, виділення та інших);
  • удосконалювати функцію терморегуляції, тобто здатність організму підтримувати постійну температуру тіла в різних умовах, тобто загартовуванню;
  • удосконалювати діяльність центральної нервової системи за врівноваження процесів збудження і гальмування, вдосконаленню рухового аналізатора, органів почуттів.

 

У процесі фізичного виховання дошкільнят вирішуються освітні завдання:

  • формування рухових навичок і вмінь;
  • розвиток фізичних якостей: спритності, швидкості, гнучкості, рівноваги, окоміру і сили.

Рухові навички, сформовані у дітей до 7 років, складають фундамент їх подальшого вдосконалення в школі. Правильно організоване фізичне виховання сприяє нормальному розвитку центральної нервової системи, розумовому розвитку дітей, формуванню психічних процесів: сприйняття, мислення, пам’яті, уяви; проявляється активність, кмітливість, винахідливість, нормалізується емоційна сфера, поліпшується сон.

 

Фізичні вправи – основний засіб фізичного виховання. З віком в розпорядку дня фізичні вправи займають все більше місця.

Для того, щоб заняття фізичними вправами проводилися систематично, важливо вдома батькам разом з дитиною робити ранкову гімнастику, а також створити йому умови для рухової активності, обладнавши спортивний куточок інвентарем згідно з віком дитини (м’ячі, скакалки, «шведська стінка», велосипед) .

Заняття спортом

Коли дитині виповнилося 4 роки і вдосконалюється координація рухів рук і ніг, і він до цього часу регулярно займався фізкультурою, його можна долучити до занять спортом. Звичайно, відразу виключаються види спорту, пов’язані з великим фізичним навантаженням. Найбільш відповідними з них є ходьба на лижах, катання на ковзанах, їзда на велосипеді. Починаючи з 5-6 літнього віку, діти можуть освоювати елементи хокею, футболу, бадмінтону, художньої гімнастики.

 

Особливо гартує і підвищує імунні сили організму плавання. До того ж, це – один з видів спорту, який розвиває тіло людини найбільш гармонійно. Але приступати до навчання плаванню дитини необхідно тільки після попереднього гарту повітрям і проведення курсу важливих обтирань тіла.

Заняття танцями

Танцювальні вправи, супроводжувані музикою, впливають на всі системи організму, розвивають фізичні якості (спритність, швидкість), виробляють плавність, виразність рухів, відчуття ритму, викликають позитивні емоції, сприяють формуванню навички правильної постави.

Організм дитини-дошкільника знаходиться в періоді становлення функцій, їх вдосконалення. Тому весь комплекс засобів фізичного виховання (фізичні вправи, спортивні розваги, загартування, самостійна рухова активність дітей) повинні забезпечити вирішення головного завдання – виховання здорового, гармонійно розвиненої дитини, сприяти його адаптації до умов шкільного навчання.

 

ПРОФІЛАКТИКА ГЕЛЬМІНТОЗІВ

(рекомендації підготовлені фахівцями паразитологічного відділу Київської міської санітарно – епідеміологічної станції)

Гельмінти або глисти – це паразитичні черви, що можуть вражати кишечник, печінку, жовчні протоки, легені, дихальні шляхи, інші органи та системи організму людини. Глисти викликають у людини захворювання (гельмінтози), які негативно впливають на стан її здоров’я.

Клінічні прояви захворювання залежать, в першу чергу, від імунного стану організму людини, від виду паразита, його кількості. Глисти знижують працездатність, викликають слабкість, запаморочення, нудоту, блювоту, головний біль, роздратованість, біль в животі, часто спричинюють малокрів’я, алергічні прояви. Нерідко у хворих спостерігається порушення апетиту, розвиваються запальні процеси органів травлення, ускладнюється перебіг інших захворювань.

В однієї особи можуть одночасно паразитувати декілька видів глистів. Особливо тяжко переносять глистяні інвазії діти, внаслідок яких вони можуть відставати в фізичному та розумовому розвитку.

Найчастіше зустрічаються такі види гельмінтів, як гострики, аскариди, волосоголовці, карликовий, бичачий, свинячий ціп’яки, широкий стьожак, трихінела, опісторхіс тощо.

Найпоширенішим гельмінтозом є ентеробіоз (викликається гостриками), зараження яким відбувається контактним шляхом від хворого або через предмети, якими той користувався. Такий шлях передачі обумовлює широке розповсюдження цього захворювання, особливо серед дітей молодшого віку, а також послідовне зараження всіх членів родини хворого.

Гострики – це невеликі, круглі, білого кольору глисти завдовжки до 1 см. Живуть в нижніх відділах тонкого та в товстому кишечнику, тривалість їх життя, за останніми даними, до 3-х місяців. Дорослі самки, наповнені дозрілими яйцями, виповзають з прямої кишки і відкладають їх в складках шкіри біля заднього проходу, викликаючи при цьому нестерпну сверблячку, яка особливо дошкуляє у вечірній та нічний час.

При розчісуванні яйця цих глистів забруднюють руки, попадають на предмети довкілля, харчові продукти, а з ними – до рота, що може призвести до самозараження.

Щоб попередити захворювання на ентеробіоз, слід дотримуватись правил особистої гігієни: ретельно мити руки з милом після відвідування туалету та перед їжею, утримувати нігті в чистоті та боротися зі шкідливою звичкою гризти нігті, перед та після сну приймати гігієнічний душ, обдавати кип’яткомдитячі горщики та мити іграшки водою з милом, проводити вологе прибирання приміщень тощо.

Аскаридами, волосоголовцями людина заражається при вживанні немитих фруктів, овочів, ягід (зелень, редиска, огірки, морква, полуниця), що забруднені яйцями цих гельмінтів.

Безпосередньо від людини до людини паразити не передаються. Виділені з випорожненнями хворої людини яйця цих гельмінтів стають небезпечними після дозрівання при сприятливих умовах в ґрунті.

В ґрунт яйця потрапляють при удобренні нечистотами, де можуть зберігати життєздатність протягом багатьох років та забруднювати городину. В наших широтах найчастіше зараження на аскаридоз відбувається через полуницю.

При попаданні дозрілого яйця аскариди до шлунку людини із нього виходить личинка, яка здійснює міграцію (триває 10-14 днів) в організмі людини. В цей період лабораторна діагностика захворювання неможлива, але можуть відмічатись алергічні прояви (кропивниця, сверблячка), при великій кількості личинок спостерігається бронхіт, пневмонія.

Через 2,5-3 місяці доросла аскарида має веретеноподібне, видовжене тіло біло-жовтого кольору, завдовжки від 15 до 40 см. Тому, якщо зараження відбулося влітку, лабораторне обстеження стає доцільним лише через 3 місяці, коли аскарида починає виділяти яйця. Дорослі самки аскарид щодня виділяють до 240 тисяч яєць. Тривалість життя гельмінта становить близько одного року.

Гельмінт паразитує в тонкому кишечнику. Хворий на аскаридоз відчуває погіршення апетиту, нудоту, блювоту, біль у животі, проноси з домішками слизу та крові або запори. Діти втрачають вагу, швидко втомлюються, скаржаться на поганий сон, запаморочення.

В окремих випадках міграція дорослих аскарид в організмі людини за межами кишечнику є причиною завороту кишок,кишкової непрохідності, закупорки жовчних протоків, протоків підшлункової залози з розвитком абсцесу, апендициту.

Інфікування волосоголовцями також можливе через грунт, забруднений дозрілими яйцями паразита. При проковтуванні людиною дозрілого яйця волосоголовця личинка, яка з нього виходить, занурюється в слизову оболонку товстої кишки і там виростає в дорослого паразита. Дорослий волосоголовець – білого кольору, завдовжки до 5,5 см, складається з волосовидного головного кінця й товстої хвостової частини. Тривалість життя паразита становить до 5 років, що забезпечує довге існування паразита, раніше вважалось, що від нього дуже важко позбаватись. Самка волосоголовця щодня виділяє від 1 до 3,5 тисяч яєць.

Кріплення тонким головним кінцем до слизової оболонки супроводжується больовими симптомами в області живота. При трихоцефальозі відмічаються розлади шлунку, проноси з домішками слизу та крові, порушення апетиту, нудота, блювота, слабкість, втрата ваги, нездужання, головний біль, запаморочення, дратівливість.

Живиться волосоголовець поверхневим шаром слизової оболонки кишечнику та кров’ю. За добу один гельмінт споживає0,005 мл крові людини, що призводить до багаточисленнихвиразок слизової оболонки кишечнику, розвитку анемії.

Щоб не заразитися аскаридами та волосоголовцями, в приватних обійстях слід користуватися тільки вбиральнями, не використовувати для удобрення незнешкоджені фекалії. Овочі, зелень, ягоди та фрукти перед вживанням у їжу в сирому вигляді слід ретельно помити проточною водою.

Зараження людини свинячим, бичачим ціп’якамивідбувається при куштуванні сирого м’ясного фаршу, при вживанні недостатньо термічно обробленого м’яса (шашлику), яке містить фінки (зародки) цих гельмінтів, з яких в кишечнику людини розвиваються дорослі особини. Це великі гельмінти, які можуть досягати довжини 3-6 метрів та викликати у людини серйозні порушення стану здоров’я. Ціп’яки можуть паразитувати у людини від кількох до 20 років. Розвиток цих паразитів відбувається зі зміною хазяїв: статевозрілі форми живуть в кишечнику людини, личинкова форма – в організмі свиней (свинячий) або великої рогатої худоби (бичачий).

Хворого турбують періодичні болі в животі, кишкові розлади, порушення апетиту, головний біль. Але найчастіше хворі скаржаться на свербіж в області заднього проходу і періодичне відходження члеників (фрагменти тіла гельмінта у вигляді утворень білого кольору, які нагадують лапшу). Ці ознаки повинні насторожити хворого та змусити його звернутись до лікаря.

Для попередження зараженнями ціп’яками не слід купувати м’ясо на стихійних ринках, куштувати сирий фарш, вживати м’ясні страви з кров’ю, недостатньо термічно оброблені м’ясні продукти.

При вживанні дичини (кабан, борсук тощо), м’яса та сала з проріззю домашніх свиней, що не пройшли ветеринарно–санітарну експертизу, людина може заразитися на трихінельоз – небезпечним для здоров’я і життя гельмінтозом.

Характеризується це захворювання гострим та тяжким перебігом: підвищенням температури тіла (до 400 С), лихоманкою, набряком обличчя, розладами кишково-шлункового тракту, м’язовими болями в міжреберних, литкових, язикових м’язах, внаслідок інтенсивного розмноження паразитів, що потрапили в організм, та осіданням личинок у м’язах. В тяжких випадках це захворювання може закінчитися смертю хворого внаслідок ураження серця, нервової системи. Для попередження ускладнень та смерті хворого лікування проводиться в умовах стаціонару.

Щоб не допустити зараження трихінельозом, не треба купувати м’ясні продукти на стихійних ринках, м’ясо домашніх свиней та дичину вживати тільки після проходження санітарно-ветеринарного контролю, дотримуватись правил приготування м’ясних страв.

Із вживанням в’яленої, копченої річної риби домашнього приготування або з її недостатньою термічною обробкою може бути пов’язане зараження людини такими гельмінтозами, якдифілоботріоз (викликається широким стьожаком) таопісторхоз.

Широкий стьожак – це найбільший гельмінт людини, який може сягати 20 м завдовжки. Це найбільш продуктивний паразит – щодня виділяє більше 1 мільйона яєць, які, потрапляючи до водойми, проходять стадії личинкового розвитку спочатку в прісноводних рачках, потім в організмі хижих річкових та озерних риб. При вживанні зараженої та недостатньо термічно обробленої риби, малосольної ікри личинки попадають до кишкового-шлункового тракту людини, де відбувається їх розвиток до статевозрілих особин.

У людини широкий стьожак викликає слабкість, головокружіння, розлади шлунково-кишкового тракту, шкірні висипи, призводить до розвитку анемії (малокрів’я), схуднення. У хворого спостерігається періодичне відходження разом з випорожненнями фрагментів тіла гельмінта.

Опісторх (або печінковий сисун) – плоский гельмінт завдовжки 8-13 мм, який паразитує в протоках підшлункової залози, жовчних та печінкових протоках протягом десятиріч. Може викликати запальні процеси в печінці, 12-палій кишці та підшлунковій залозі, стимулювати розвиток цукрового діабету, раку печінки. Характеризується тяжким тривалим клінічним перебігом.

Для свого розвитку яйця опісторха з личинкою повинні потрапити у воду, де відбувається їх розвиток, спершу в організмі прісноводного молюска, потім – риб родини карпових (лящ, язь, карась тощо), у м’язах яких осідають личинки. При порушенні правил приготування риби відбувається зараження людини.

Захворювання на опісторхоз реєструється у населення, що мешкає у басейні річок: Дніпро, Десна, Південний Буг, Ворскла, Сіверський Донець (Сумська, Полтавська, Чернігівська області).

Для попередження дифілоботріозу та опісторхозу необхідно, по-перше, охороняти водойми від забруднення стічними водами, по-друге, дотримуватись правил приготування риби: смажити її в пластованому вигляді під кришкою протягом 15-20 хвилин, варити – 20 хвилин, при солінні витримувати рибу протягом 2 тижнів в 14% солі від ваги риби, в’ялити шматки риби до 25 см протягом 3 тижнів, перед цим витримати 3 дні в 15% солі від ваги продукту.

Якщо зараження відбулось, людина відчуває вище приведені симптоми, а в окремих випадках (при зараженні ціп’яками, стьожаком широким) відмічає відходження члеників разом з калом, слід звернутися до лікаря.

Діагноз гельмінтозу встановлюється на підставі скарг пацієнта, особливостей клінічних проявів, результатів лабораторних досліджень фекалій на наявність яєць гельмінтів, крові (спостерігається підвищений рівень еозинофілів, в деяких випадках – анемія). Результати комп’ютерної діагностики, обстеження за методом Фолля на наявність гельмінтозів не є остаточним діагнозом та потребують підтвердження лабораторними методами дослідження.

При деяких видах гельмінтозів (трихінельоз, токсокароз, ехінококоз), коли паразит знаходиться в тканинах, а не в кишечнику, необхідно провести дослідження сироватки крові на наявність відповідних антитіл.

Кратність, показання, методи дослідження на гельмінтози затверджені наказом МОЗ УРСР від 15.10.86 р. № 579 „Об усилении борьбы с гельминтозами в УССР”. Дослідження проводяться клініко-діагностичними лабораторіями лікувальних закладів за направленням дільничних лікарів, лікарів-інфекціоністів.

Всі гельмінтози, крім ентеробіозу, аскаридозу, трихоцефальозу, відносяться до рідкісних видів та потребують підтвердження в лабораторії паразитологічного відділу Київської міської санепідстанції (вул.Єстонська, 3, тел.400-80-17).

При підтвердженні діагнозу лікування призначається лікарем. Вибір препарату, його дозування залежить від виду збудника, перебігу хвороби, віку та стану хворого.

Лікування гельмінтозів у дітей в м. Києві організовано на базі дитячих гельмінтологічних денних стаціонарів:

Дарницький район – дитяча поліклініка №1 (вул. Тростянецька, 8-д), дитяча поліклініка № 2 (Харківське шосе, 121);

Деснянський район – дитяча поліклініка №2 (вул. Курчатова,18-а);

Дніпровський район – дитяча поліклініка № 1 (пр. Тичини,12);

Оболонський район – центральна дитяча поліклініка (вул. Північна, 4-а);

Печерський район – дитяча поліклініка №1 ДКЛ №7 (вул. Цитадельна, 5/9);

Подільський район – дитяча поліклініка №4 (пр. Свободи,22);

Святошинський район – дитяча поліклініка №2 ДКЛ №5 (вул. Кучера,5);

Солом’янський район – поліклініка ДКЛ №4 (вул. Стражеска, 6-а).

 

Після лікування обов’язково слід пройти контрольні лабораторні обстеження. Найкращий спосіб вберегтися від зараження гельмінтами та зберегти здоров’я – це виконання рекомендацій щодо особистої гігієни, дотримання правил обробки овочів та фруктів, приготування страв з риби, м’яса.