Українські рушники — скарби народні навіки
Комплексне заняття для дітей старшої групи
Програмовий зміст:
- Ознайомити дітей з різними видами вишивки; закріпити знання про використання рушників у побуті; вчити описувати узори та малюнки на рушниках, застосовувати різні прийоми для розмалювання паперових рушників.
- Розвивати творчі здібності.
- Виховувати естетичні почуття та формувати естетичний смак, позитивно ставитись до національних традицій, звичаїв культури України.
Попередня робота: ознайомити дітей з українськими вишитими рушниками.
Матеріал: склеєні вподовж два аркуші, фарби, пензлі.
Хід заняття
В національнім куточку прибрано: рушники на стінах, картини, одяг, стоїть стіл вкритий вишитою скатертиною. На столі керамічний посуд. Лунає пісня «Пісня про рушник» муз. Майбороди П. сл. Малишко А.
Вихователь: Добрий день, мої любі малята. Щиро вітаю вас у нашій світлиці. Ви мабуть, звернули увагу на чудові вишивки на сорочках, рушниках. Від сивої давнини і до наших днів, у радості й горі рушник — невід’ємна частина нашого побуту.
У народі говорили: «Хата без рушників — як родина без дітей.» Вишитий рушник можна порівняти хіба що з піснею. За давнім українським звичаєм у хатах збиралися майстрині, де вони ткали, вишивали, а під час роботи співали пісні.
До групи заходять вихователі і співають пісню «Вишиванка».
Вихователь: Вишиті рушники створюють затишок, зміцнюють родину. У народі казали: «Де сяє вишиття, там злагода і добре життя» Подивіться як палахкотять багатством кольорів рушники в нашій світлиці.
А які ви, діти бачите кольори на рушниках?
(Відповіді дітей).
Багато рушників вишиті двома кольорами: червоним і чорним. Червоний — це колір родючої землі, багатства,урочистості. Червоний — колір щастя, добробуту, кохання. Ним найчастіше вишивали дитячий, юнацький, весільний Одяг. Червоними нитками вишивали рушник для весільного обряду, яким користувалися в побуті ще й після весілля.
На найдавніших вишивках є геометричні узори — лінії, кола, хрести, ромби, які символізували сонце, зорі, землю, воду.А де ще вам траплялись такі узори?
(Діти — на писанках).
— Так, це надзвичайно дивні узори. Вони походять ще від язичницьких часів. У пізніші часи на рушниках зазвичай вишивали рослини: калину, троянду, ромашку, волошку, мак, барвінок, колоски пшениці. А доповнювали рослинні орнаменти зображення птахів. На українських рушниках часто можна побачити качок, лебедів, півнів.
А зараз послухайте віршик про рушничок.
Дитина розповідає:
Біле поле полотняне,
рівне ткане, чисто пране,
А по ньому голка ходить,
за собою нитку водить.
Покрутнеться так і сяк —
розцвіте червоний мак.
Зазирне і там і тут —
василечки зацвітуть.
Вихователь: Довгий прямокутний шмат тканини, завжди у наших предків -українців означав дорогу, шлях який веде людину. Рушники використовували у різних життєвих ситуаціях. У багатьох піснях оспівано сюжет коли мати дає синові в дорогу рушник. Це не просто рушник — це оберіг, на якому вишитий певний орнамент. Його символіка має сприяти безпечній дорозі, щасливому поверненню додому. От і сьогодні наші діти простелять свої рушники на щастя для кожного з нас.
Виконують танок з рушниками.
Вихователь: Велика наша Україна, і рушники в різних її куточках вишивають по-різному. На Прикарпатті рушники вишивають червоним і чорним хрестом. Ось так (показую рушник).
На Слобожанщині рушник також вишивають гладдю та хрестом, тільки орнамент широкий і складний, (показую).
Український рушник! Скільки зворушливих спогадів та образів з родинного життя пов’язано з рушниками. Багато цікавого змогли б розповісти нам про ті звичаї і традиції, де їм призначалася головна роль.
А ми сьогодні спробуємо намалювати рушники. Кожен із вас придумає власний узор. І ці невеличкі твори стануть окрасою ваших осель.
Діти сідають за столи малювати.
Після малювання діти розповідають про рушники.
Перша дитина: Ось такий рушник висить завжди в кімнаті на видному місці. Витканий чи вишитий, він призначається для гостей. Господиня на знак поваги до гостя подавала йому рушник на плече. І називався він плечовий.
Діти розігрують сценку.
До групи заходить гість (хлопчик) і звертається до господині (дівчинка).
Гість: — Доброго дня господине! Доброго здоров’я, на день, на місяць, на рік, і на весь ваш вік!
Господиня:-І ви будьте здорові на доброму слові. Проходьте гостю дорогий. (подає рушник на плече і приспівує):
Вода в відеречку — гостечку, вмийся,
Рушник на кілочку — гостечку, втрися.
Друга дитина: А цей рушник — утирач, утиральник.
Він висить біля мисника і слугує для витирання посуду (показую).
На ньому різноманітні смужечки. Червона — побажання сонця і тепла; коричнева — щаслива дорога; зелена — зустріч із добрими людьми; синя та жовта — символи здоров’я та успіху.
Третя дитина: в Україні існував звичай: на весні, коли зазеленіли хліба, люди виходили в поле, несучи на руках рушники з хлібом-сілью, щоб був гарний врожай (показую). Називався цей рушник обрядовим.
Четверта дитина: А цей рушник — стирок. Без нього не обходиться жодний чисто вимитий посуд(показую).
П’ята дитина: Ось такі рушники вішають над вікнами, дверима.(показую), їх називали оберегами, бо люди вірили, що вони оберігатимуть хату від лиха.
Шоста дитина: цей рушник прикрашає ікони у красному куті, у хаті, щоб у ній було красиво і затишно. А називають його покутник, або божничок. У святкові дні коли вся сім’я збиралась разом, на покутник кладуть хліб і сіль(показую).
Вихователь: Вечорами у вихідні дні чи на свято сходилися хлопці та дівчата до когось у хату, прибрану рушниками, співали пісень, танцювали.
— Давайте і ми з вами під цими чудовими оберегами затанцюємо.
Діти виконують народний український танець.
Вихователь: Колись в Україні не було такої дівчини, яка не вміла б ткати чи вишивати. За давнім звичаєм, тільки-но дівчинка підростала, вона мала готувати собі посог. Довгими осінніми та зимовим вечорами вишивали рушники, сорочки, хустинки. Вишивали такі малюнки, щоб не були схожі на інші. За їхньою якістю оцінювали дівчину як майбутню господиню. Рушники берегли, їх передавали як обереги з покоління у покоління. Дивовижні орнаменти рушників які ви сьогодні бачите створили руки наших бабусь -народних майстринь.
Сьома дитина: З прадавніх часів до нас дійшов звичай зустрічати гостей хлібом на рушнику. От і сьогодні вітаємо наших гостей хлібом і сіллю, (підносимо на рушнику каравай із сіллю).
Вихователь: Поки ми з вами відпочивали та роздивлялися різні рушники, ваші малюнки вже підсохли. Давайте влаштуємо виставку з цих рушників.
Хто хоче розповісти про свою роботу? (розповідають за бажанням).
Чудові у вас вийшли рушники, але час закінчувати заняття.
Лунає українська народна музика.
Вихователь: Ось закінчилося наше заняття. Ви чи мало дізналися про рушник у народних звичаях та традиціях, ознайомилися з обрядовою скарбницею українського народу. Наше життя — це біле полотно, на якому доля мережить свій візерунок. Тож нехай на полотні нашого життя переплітаються радісні, червоні, жовті, зелені, блакитні кольори і вічними будуть символи здоров’я, достатку, щастя та злагоди.
(додаток)
Український рушник… Оздоблений квітами, зірками, птахами… Від сивої давнини і до наших днів в радощах і в горі рушник – невід’ємна частина нашого побуту. Його можна порівняти з піснею, витканою і вишитою на полотні.
В українських селах немає хати, де б не було рушників. Своїм багатим малюнком рушник надає хаті затишності та урочистості, створює обстановку високої духовності, доброти, задушевності, спокою. Рушники є не лише прикрасою для життя. Їх вішали над дверима, над віками, щоб ніяке зло не проникло до хати. Рушник супроводжував людину все життя: від народження і до смерті. Кажуть, що саме слово «рушник» походить від слова «рушати».
Рушники бувають різні за призначенням. Від цього залежить і їхній зовнішній вигляд, величина, тканина, з якої вони виготовлені, орнамент тощо. Так, у кожному домі обов’язково були рушники-утирачі. Їх подавали гостям для рук, обличчя. Виготовлялись вони з грубішої тканини і були вишиті скромно. Рушники-стирачі призначались для стирання зі столу, накривання хліба на столі, пасок і крашанок, які святили на Великдень.
Особливою гордістю у кожної родини були рушники-покутники. Ось подивіться на зразок такого рушника. У кожній хаті у кутку висіли ікони, які повивали рушником-покутником. Робили такі рушники з тонкого полотна, і вишивка на них була особливо гарною, яскравою, колоритною.
Великою популярністю користувалися так звані кілкові рушники. Ними прикрашали картини, рамки з фотографіями, Їх як прикрасу просто вішали на кілок.
Із рушником пов’язано багато звичаїв та обрядів. Рушник був оберегом. Хліб-сіль на вишитому рушникові – це висока оцінка гостинності українського народу. Його підносили при зустрічі дорогих гостей. Прийняти рушник, поцілувати хліб – символізувало злагоду, духовну єдність.
Був ще такий звичай: весною, коли зеленіли хліба, люди виходили в поле родиною і тричі обходили поле, несучи на рушник хліб-сіль, щоб виріс великий врожай.
Починаючи від народження і до самої смерті, рушник супроводжував все життя українця. На чистий білий рушник або лише полотно, котре називали крижмо, приймали під час пологів дитину: це символізувало чистоту новонародженої душі. Рушником прикрашали колиску.
Довгий прямокутний шмат тканини завжди у наших предків означав дорогу, шлях, який веде людину, допомагає їй жити. Так само в далеку путь проводжали душу, спускаючи небіжчика до ями на рушниках чи полотні, бажаючи йому подальшої світлої дороги в зоряних світах.
На щастя-долю давала мати рушник синові. Казала: загорнеш хліб у рушник, і смакуватиме тобі; а простелиш в чужому краю – матір згадаєш. Бо то не рушник, а пам’ять і оберіг.
Вишивали також поминальні рушники. У поминальні дні відчиняли вікно й один кінець такого рушника вивішували надвір, а другий залишався всередині хати. На середній, не зашитій, частині ставили запалену свічку, воду та хліб. Так нащадки шанували своїх померлих предків, родичів, запрошуючи через рушникову дорогу завітати до хати.
Рушники завжди висіли на покутті, святому місці, де збиралася вся родина на трапезу, освячуючи її молитвою. По суті, вони виконували роль тих-таки святих образів. Із запровадженням християнства, вони не зникли, а почали співіснувати разом з іконами, слугуючи їм прикрасами. Напевне, відтоді стало применшуватись значення рушника, зводячись лише до його декоративної функції.
Рушник із давніх-давен був своєрідною візиткою, обличчям оселі, а, отже, й господині. По тому, скільки і які були рушники, створювалась думка про жінку, її дочок. «Не лінуйся, дівонько, рушник вишивати – буде чим гостей шанувати» – наказувала мати дочці.
«Хата без рушників, що сім’я без дітей» – говорили в народі. Простий, скромно оздоблений рушник висів у кожній сільській хаті біля порогу на кілочку. Ознакою охайності працьовитості кожної жінки є прибрана біла хата, а в ній чистий рушник. «Рушник на кілочку – хата у віночку».
Весілля – це свято до якого родина готувалась заздалегідь, і дівчина, маючи вдосталь часу, насамперед для цього вишивала посаг. Рушники лічили десятками. Для того, щоб мати готовий вишитий рушник, треба було докласти чимало зусиль та праці. Передусім – це прядіння ниток та ткання полотна.
Вишивання весільного рушника, на який стають наречені, вимагало цілковитого втаємничення. Виконану дівчиною роботу мали право бачити тільки її рідні в хаті. Якщо не встигала наречена, то їй допомагала мати, хрещена, сестра, але все-таки годилося хоча б квіточку чи якийсь елемент вишити на рушникові самотужки.
Відомо, що у давнину вишивальниця ніколи не випорювала “помилок”. Вважали, що як не можна наново пережити вчорашній день, так і не варто переробляти роботу, а треба йти далі.
Рушники в минулому вишивали так, що обидва боки були вишиті однаково і чисто: видимий для нашого ока бік символізує наші діяння, котрі відомі людям, а невидимий – думки і бажання. Останні для людей невидимі і часто йдуть всупереч нашим вчинкам, у яких ми хочемо здаватися гарними, проте перед Господом сховати нічого не вдасться. Невидима наша сторона повинна бути в цілковитій гармонії з видимою, в цьому полягає сенс Буття.
До вишивання рушників ніколи не бралися зопалу. Спочатку про вишиття роздумували, заспокоювались, молились. Коли відкладали роботу до наступного продовження, то не залишали полотно як-небудь складеним, бо тоді і доля так поведеться, що не буде порядку в житті. В багатьох місцевостях жінки вишивали в цілковитій тиші, спокої, таємно, щоб ніхто не бачив їхньої роботи, бо то – свята річ!
Український рушник – символ злагоди, подружньої вірності, працьовитості, надії, прощання, гостинності. У давнину він був важливим елементом оздоблення капищ, храмів, культових місць. У новозбудовану хату входили з іконою, вишитим рушником, хлібом-сіллю. Це символізувало надію на добро і щастя в житті.
Голки, якими вишивали, надзвичайно шанували і берегли. Тими голками, що почали вишивати, потрібно й закінчити роботу. Нікому не варто позичати цих голок або використовувати з іншою метою. Як правило, зручно мати стільки голок, скільки кольорів ниток в орнаменті.