Категорія: Методична робота

річний план 2018-2019

 Українські рушники — скарби народні навіки
Комплексне заняття для дітей старшої групи

Програмовий зміст:

• Ознайомити дітей з різними видами вишивки; закріпити знання про використання рушників у побуті; вчити описувати узори та малюнки на рушниках, застосовувати різні прийоми для розмалювання паперових рушників.
• Розвивати творчі здібності.
• Виховувати естетичні почуття та формувати естетичний смак, позитивно ставитись до національних традицій, звичаїв культури України.

 Попередня робота: ознайомити дітей з українськими вишитими рушниками.

 Матеріал: склеєні вподовж два аркуші, фарби, пензлі.

 Хід заняття

 В національнім куточку прибрано: рушники на стінах, картини, одяг, стоїть стіл вкритий вишитою скатертиною. На столі керамічний посуд. Лунає пісня «Пісня про рушник» муз. Майбороди П. сл. Малишко А.

Вихователь: Добрий день, мої любі малята. Щиро вітаю вас у нашій світлиці. Ви мабуть, звернули увагу на чудові вишивки на сорочках, рушниках. Від сивої давнини і до наших днів, у радості й горі рушник — невід’ємна частина нашого побуту.

 

У народі говорили: «Хата без рушників — як родина без дітей.» Вишитий рушник можна порівняти хіба що з піснею. За давнім українським звичаєм у хатах збиралися майстрині, де вони ткали, вишивали, а під час роботи співали пісні.

 До групи заходять вихователі і співають пісню «Вишиванка».

Вихователь: Вишиті рушники створюють затишок, зміцнюють родину. У народі казали: «Де сяє вишиття, там злагода і добре життя» Подивіться як палахкотять багатством кольорів рушники в нашій світлиці.

А які ви, діти бачите кольори на рушниках?

 (Відповіді дітей).

Багато рушників вишиті двома кольорами: червоним і чорним. Червоний — це колір родючої землі, багатства,урочистості. Червоний — колір щастя, добробуту, кохання. Ним найчастіше вишивали дитячий, юнацький, весільний Одяг. Червоними нитками вишивали рушник для весільного обряду, яким користувалися в побуті ще й після весілля.

На найдавніших вишивках є геометричні узори — лінії, кола, хрести, ромби, які символізували сонце, зорі, землю, воду.А де ще вам траплялись такі узори?

 (Діти — на писанках).

— Так, це надзвичайно дивні узори. Вони походять ще від язичницьких часів. У пізніші часи на рушниках зазвичай вишивали рослини: калину, троянду, ромашку, волошку, мак, барвінок, колоски пшениці. А доповнювали рослинні орнаменти зображення птахів. На українських рушниках часто можна побачити качок, лебедів, півнів.

А зараз послухайте віршик про рушничок.

Дитина розповідає:

Біле поле полотняне,
рівне ткане, чисто пране,
А по ньому голка ходить,
за собою нитку водить.

Покрутнеться так і сяк —
розцвіте червоний мак.
Зазирне і там і тут —
василечки зацвітуть.

Вихователь: Довгий прямокутний шмат тканини, завжди у наших предків -українців означав дорогу, шлях який веде людину. Рушники використовували у різних життєвих ситуаціях. У багатьох піснях оспівано сюжет коли мати дає синові в дорогу рушник. Це не просто рушник — це оберіг, на якому вишитий певний орнамент. Його символіка має сприяти безпечній дорозі, щасливому поверненню додому. От і сьогодні наші діти простелять свої рушники на щастя для кожного з нас.

 Виконують танок з рушниками.

Вихователь: Велика наша Україна, і рушники в різних її куточках вишивають по-різному. На Прикарпатті рушники вишивають червоним і чорним хрестом. Ось так (показую рушник).

На Слобожанщині рушник також вишивають гладдю та хрестом, тільки орнамент широкий і складний, (показую).

Український рушник! Скільки зворушливих спогадів та образів з родинного життя пов’язано з рушниками. Багато цікавого змогли б розповісти нам про ті звичаї і традиції, де їм призначалася головна роль.

А ми сьогодні спробуємо намалювати рушники. Кожен із вас придумає власний узор. І ці невеличкі твори стануть окрасою ваших осель.

 Діти сідають за столи малювати.

Після малювання діти розповідають про рушники.

Перша дитина: Ось такий рушник висить завжди в кімнаті на видному місці. Витканий чи вишитий, він призначається для гостей. Господиня на знак поваги до гостя подавала йому рушник на плече. І називався він плечовий.

 Діти розігрують сценку.

До групи заходить гість (хлопчик) і звертається до господині (дівчинка).

Гість: — Доброго дня господине! Доброго здоров’я, на день, на місяць, на рік, і на весь ваш вік!

Господиня:-І ви будьте здорові на доброму слові. Проходьте гостю дорогий. (подає рушник на плече і приспівує):

Вода в відеречку — гостечку, вмийся,
Рушник на кілочку — гостечку, втрися.

Друга дитина: А цей рушник — утирач, утиральник.

Він висить біля мисника і слугує для витирання посуду (показую).

На ньому різноманітні смужечки. Червона — побажання сонця і тепла; коричнева — щаслива дорога; зелена — зустріч із добрими людьми; синя та жовта — символи здоров’я та успіху.

Третя дитина: в Україні існував звичай: на весні, коли зазеленіли хліба, люди виходили в поле, несучи на руках рушники з хлібом-сілью, щоб був гарний врожай (показую). Називався цей рушник обрядовим.

Четверта дитина: А цей рушник — стирок. Без нього не обходиться жодний чисто вимитий посуд(показую).

П’ята дитина: Ось такі рушники вішають над вікнами, дверима.(показую), їх називали оберегами, бо люди вірили, що вони оберігатимуть хату від лиха.

Шоста дитина: цей рушник прикрашає ікони у красному куті, у хаті, щоб у ній було красиво і затишно. А називають його покутник, або божничок. У святкові дні коли вся сім’я збиралась разом, на покутник кладуть хліб і сіль(показую).

Вихователь: Вечорами у вихідні дні чи на свято сходилися хлопці та дівчата до когось у хату, прибрану рушниками, співали пісень, танцювали.

— Давайте і ми з вами під цими чудовими оберегами затанцюємо.

 Діти виконують народний український танець.

Вихователь: Колись в Україні не було такої дівчини, яка не вміла б ткати чи вишивати. За давнім звичаєм, тільки-но дівчинка підростала, вона мала готувати собі посог. Довгими осінніми та зимовим вечорами вишивали рушники, сорочки, хустинки. Вишивали такі малюнки, щоб не були схожі на інші. За їхньою якістю оцінювали дівчину як майбутню господиню. Рушники берегли, їх передавали як обереги з покоління у покоління. Дивовижні орнаменти рушників які ви сьогодні бачите створили руки наших бабусь -народних майстринь.

Сьома дитина: З прадавніх часів до нас дійшов звичай зустрічати гостей хлібом на рушнику. От і сьогодні вітаємо наших гостей хлібом і сіллю, (підносимо на рушнику каравай із сіллю).

Вихователь: Поки ми з вами відпочивали та роздивлялися різні рушники, ваші малюнки вже підсохли. Давайте влаштуємо виставку з цих рушників.

Хто хоче розповісти про свою роботу? (розповідають за бажанням).

Чудові у вас вийшли рушники, але час закінчувати заняття.

 Лунає українська народна музика.

Вихователь: Ось закінчилося наше заняття. Ви чи мало дізналися про рушник у народних звичаях та традиціях, ознайомилися з обрядовою скарбницею українського народу. Наше життя — це біле полотно, на якому доля мережить свій візерунок. Тож нехай на полотні нашого життя переплітаються радісні, червоні, жовті, зелені, блакитні кольори і вічними будуть символи здоров’я, достатку, щастя та злагоди.

(додаток)

Український рушник… Оздоблений квітами, зірками, птахами… Від сивої давнини і до наших днів в радощах і в горі рушник – невід’ємна частина нашого побуту. Його можна порівняти з піснею, витканою і вишитою на полотні.

В українських селах немає хати, де б не було рушників. Своїм багатим малюнком рушник надає хаті затишності та урочистості, створює обстановку високої духовності, доброти, задушевності, спокою. Рушники є не лише прикрасою для життя. Їх вішали над дверима, над віками, щоб ніяке зло не проникло до хати. Рушник супроводжував людину все життя: від народження і до смерті. Кажуть, що саме слово «рушник» походить від слова «рушати».

Рушники бувають різні за призначенням. Від цього залежить і їхній зовнішній вигляд, величина, тканина, з якої вони виготовлені, орнамент тощо. Так, у кожному домі обов’язково були рушники-утирачі. Їх подавали гостям для рук, обличчя. Виготовлялись вони з грубішої тканини і були вишиті скромно. Рушники-стирачі призначались для стирання зі столу, накривання хліба на столі, пасок і крашанок, які святили на Великдень.

Особливою гордістю у кожної родини були рушники-покутники. Ось подивіться на зразок такого рушника. У кожній хаті у кутку висіли ікони, які повивали рушником-покутником. Робили такі рушники з тонкого полотна, і вишивка на них була особливо гарною, яскравою, колоритною.

Великою популярністю користувалися так звані кілкові рушники. Ними прикрашали картини, рамки з фотографіями, Їх як прикрасу просто вішали на кілок.

Із рушником пов’язано багато звичаїв та обрядів. Рушник був оберегом. Хліб-сіль на вишитому рушникові – це висока оцінка гостинності українського народу. Його підносили при зустрічі дорогих гостей. Прийняти рушник, поцілувати хліб – символізувало злагоду, духовну єдність.

Був ще такий звичай: весною, коли зеленіли хліба, люди виходили в поле родиною і тричі обходили поле, несучи на рушник хліб-сіль, щоб виріс великий врожай.

Починаючи від народження і до самої смерті, рушник супроводжував все життя українця. На чистий білий рушник або лише полотно, котре називали крижмо, приймали під час пологів дитину: це символізувало чистоту новонародженої душі. Рушником прикрашали колиску.

Довгий прямокутний шмат тканини завжди у наших предків означав дорогу, шлях, який веде людину, допомагає їй жити. Так само в далеку путь проводжали душу, спускаючи небіжчика до ями на рушниках чи полотні, бажаючи йому подальшої світлої дороги в зоряних світах.

На щастя-долю давала мати рушник синові. Казала: загорнеш хліб у рушник, і смакуватиме тобі; а простелиш в чужому краю – матір згадаєш. Бо то не рушник, а пам’ять і оберіг.

Вишивали також поминальні рушники. У поминальні дні відчиняли вікно й один кінець такого рушника вивішували надвір, а другий залишався всередині хати. На середній, не зашитій, частині ставили запалену свічку, воду та хліб. Так нащадки шанували своїх померлих предків, родичів, запрошуючи через рушникову дорогу завітати до хати.

Рушники завжди висіли на покутті, святому місці, де збиралася вся родина на трапезу, освячуючи її молитвою. По суті, вони виконували роль тих-таки святих образів. Із запровадженням християнства, вони не зникли, а почали співіснувати разом з іконами, слугуючи їм прикрасами. Напевне, відтоді стало применшуватись значення рушника, зводячись лише до його декоративної функції.

Рушник із давніх-давен був своєрідною візиткою, обличчям оселі, а, отже, й господині. По тому, скільки і які були рушники, створювалась думка про жінку, її дочок. «Не лінуйся, дівонько, рушник вишивати – буде чим гостей шанувати» – наказувала мати дочці.

«Хата без рушників, що сім’я без дітей» – говорили в народі. Простий, скромно оздоблений рушник висів у кожній сільській хаті біля порогу на кілочку. Ознакою охайності працьовитості кожної жінки є прибрана біла хата, а в ній чистий рушник. «Рушник на кілочку – хата у віночку».

Весілля – це свято до якого родина готувалась заздалегідь, і дівчина, маючи вдосталь часу, насамперед для цього вишивала посаг. Рушники лічили десятками. Для того, щоб мати готовий вишитий рушник, треба було докласти чимало зусиль та праці. Передусім – це прядіння ниток та ткання полотна.

Вишивання весільного рушника, на який стають наречені, вимагало цілковитого втаємничення. Виконану дівчиною роботу мали право бачити тільки її рідні в хаті. Якщо не встигала наречена, то їй допомагала мати, хрещена, сестра, але все-таки годилося хоча б квіточку чи якийсь елемент вишити на рушникові самотужки.

Відомо, що у давнину вишивальниця ніколи не випорювала “помилок”. Вважали, що як не можна наново пережити вчорашній день, так і не варто переробляти роботу, а треба йти далі.

Рушники в минулому вишивали так, що обидва боки були вишиті однаково і чисто: видимий для нашого ока бік символізує наші діяння, котрі відомі людям, а невидимий – думки і бажання. Останні для людей невидимі і часто йдуть всупереч нашим вчинкам, у яких ми хочемо здаватися гарними, проте перед Господом сховати нічого не вдасться. Невидима наша сторона повинна бути в цілковитій гармонії з видимою, в цьому полягає сенс Буття.

До вишивання рушників ніколи не бралися зопалу. Спочатку про вишиття роздумували, заспокоювались, молились. Коли відкладали роботу до наступного продовження, то не залишали полотно як-небудь складеним, бо тоді і доля так поведеться, що не буде порядку в житті. В багатьох місцевостях жінки вишивали в цілковитій тиші, спокої, таємно, щоб ніхто не бачив їхньої роботи, бо то – свята річ!

Український рушник – символ злагоди, подружньої вірності, працьовитості, надії, прощання, гостинності. У давнину він був важливим елементом оздоблення капищ, храмів, культових місць. У новозбудовану хату входили з іконою, вишитим рушником, хлібом-сіллю. Це символізувало надію на добро і щастя в житті.

Голки, якими вишивали, надзвичайно шанували і берегли. Тими голками, що почали вишивати, потрібно й закінчити роботу. Нікому не варто позичати цих голок або використовувати з іншою метою. Як правило, зручно мати стільки голок, скільки кольорів ниток в орнаменті.

 

ЗАНЯТТЯ З ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Заняття є основною формою організованого систематичного навчання дошкільників фізичних вправ. Основна мета занять: зміцнювати здоров’я; загартовувати їх організм; формувати навички виконання життєво необхідних рухів (ходьби, бігу, стрибків, метання тощо); виховувати позитивні моральні та вольові риси характеру; розвивати фізичні якості; розвивати інтерес до доступних дошкільникам видів рухової діяльності. Заняття з фізичної культури в усіх вікових групах проводяться двічі на тиждень. Тривалість їх має бути максимальною: – в молодшій і середній групі – до 20 і 25 хв. – В старшій – до 30-35 хв. До змісту занять з фізичної культури входять: – гімнастичні вправи (основні та загально-розвиваючі); – різноманітні рухливі ігри.

Структура заняття:

Вступна частина (2-3 хв.) Мета: організація дошкільників; мобілізація їхньої уваги на виконання наступних загальнорозвиваючих вправ. Чітка організація дошкільнят на початку заняття − неодмінна умова якісного його проведення. У вступній частині заняття вихователь: – шикує дітей у колону або шеренгу за зростом, починаючи із середньої групи (в коло, з колони по одному в три-чотири колони); – повідомляє короткий зміст заняття (у середній групі з другої половини року); – застосовує різноманітну ходьбу та короткочасний біг. Бажано також включати вправи на орієнтування в просторі (починаючи з групи раннього віку) та увагу. Під час ходьби вихователь стежить за поставою дітей, щоб вони тримались прямо, не опускали голови, розпрямляли плечі й робили правильні рухи руками. Для профілактики плоскостопості застосовують імітаційні вправи: ходьба на зовнішній стороні стопи, «як ведмедик», на носках, «як мишка»; з високим підніманням стегна, «як чапля» тощо. Якщо діти виконують загальнорозвиваючі вправи з посібниками, то треба подбати про раціональний спосіб роздачі: · прапорці, брязкальці, кубики − на стільчиках або гімнастичній лаві; · палиці, обручі − в піраміді; · м’ячі − в кошику. Дошкільники під час ходьби беруть їх, а потім перешиковуються для виконання загальнорозвиваючих вправ. Діти другої молодшої групи стають у коло. Щоб зручніше було виконувати загальнорозвиваючі вправи, групу треба розімкнути. За вказівкою вихователя діти роблять два-три кроки назад − коло стає широким і ніхто нікому не заважає. Середню групи перешиковують з утворенням ланок. Щоб не витрачати зайвого часу на розімкнення у колонах і по рядах, використовують певні орієнтири. Діти, які утворюють свої ланки, ідуть у напрямі кубиків (прапорців на підставці), поставлених на певній відстані один від одного вкінці залу (майданчика). На них орієнтуються ведучі, щоб додержувати потрібних інтервалів між колонами. У рядах діти розмикаються на ходу по бокових орієнтирах (це можуть бути вікна у залі або поставлені вихователем перед початком заняття кубики, кеглі тощо). У старшій групі дітей перешиковують через центр по три-чотири. Підгрупи дітей (по 3-4) після команди вихователя − «Через центр направо (наліво) руш!» одночасно повертаються (праворуч або ліворуч) і рухаються шеренгою, додержуючи рівняння, до протилежного кінця залу (майданчика).

Підготовча частина. (4-10 хв.) Мета: підготувати організм дітей до більш напруженої роботи; залучити до роботи основну групу м’язів. Залежно від вікової групи кількість гімнастичних вправ змінюється.

 Молодша група − 3-4 вправи з імітаційними рухами або вправи з дрібними предметами (брязкальцями, прапорцями, кубиками тощо). Кожна вправа повторюється 4-6 раз. Середня група − 4-5 вправ. Старша група − 5-6 вправ. Можна 7-8, якщо використовуються вправи для голови та шиї. До комплексів загальнорозвиваючих вправ доцільно включати підвідні вправи, до тих, що вивчатимуться або вдосконалюватимуться в основній частині. (Наприклад, якщо на занятті вдосконалюватиметься стрибок у довжину з місця, слід ввести до комплексу загальнорозвиваючих вправ підскоки на обох ногах угору із махом рук.) Якщо комплекс загальнорозвиваючих вправ тільки розучується на занятті, то кожну вправу вихователь демонструє сам або залучає для цього найбільш підготовлену дитину. Одночасно пояснюючи окремі положення тіла і кінцівок. У молодших групах у зв’язку з тим, що рухова пам’ять дітей не достатньо розвинена, вихователь після показу вправи виконує її з дітьми від початку і до кінця. У старших групах після показу і пояснення він лише починає вправу з дітьми (2-3 повторення), а потім дошкільники виконують її самостійно. Якщо вправи знайомі дітям, показувати їх не варто. Досить перед початком виконання нагадати назву руху (нахили в сторону, присідання тощо) і вихідне положення, з якого він виконується. Під час вивчення нових вправ діти виконують їх спочатку під рахунок вихователя (2-3 рази), а потім у музичному супроводі. Комплекс загальнорозвиваючих вправ, які розучуються під час підготовчої частини заняття, потім виконуються в ранковій гімнастиці.

Основна частина (12-20 хв.) Мета: вивчення різних основних рухів (ходьба, біг, стрибки, метання, лазіння тощо); вдосконалення навичок їх виконання; проведення рухливих ігор Для навчання основних рухів застосовують різноманітні методичні прийоми. Один з них − показ рухів у супроводі пояснень. Пояснення має бути коротким, чітким, доступним для дітей. Коли показ рухів супроводжується поясненням, діти привчаються осмислювати, усвідомлювати свої дії. При формуванні рухових навичок у дошкільнят молодших груп, показ руху займає провідне місце. З часом, з розширенням рухового досвіду діти сприймають словесні вказівки без показу, особливо під час виконання відомих рухів. Загальна та моторна щільність заняття Важливим питанням є раціональне використання часу в основній частині заняття й досягнення оптимального фізичного навантаження на організм дитини. Кожна дитина має виконати основний рух (стрибок, метання, вправи з рівноваги та лазіння тощо) не менше 10 разів. Відношення педагогічно виправданих затрат часу до загальної тривалості заняття називається загальною щільністю його. Основна частина заняття може розподілятися на такі види діяльності: – безпосереднє виконання фізичних вправ; – сприймання й усвідомлення показу та пояснення, включаючи й спостереження за виконанням основних рухів іншими дітьми; – необхідний відпочинок, допоміжні дії (розміщення посібників, перешикування, перехід від одного виду вправ до інших). Час, затрачений на безпосереднє виконання вправ, має найбільше значення, бо саме в цей період розв’язуються оздоровчі й освітні завдання (формування рухових навичок і розвиток фізичних якостей). Відношення часу, затраченого на безпосереднє виконання фізичних вправ, до всього часу заняття називається моторною (руховою) щільністю його. Моторна щільність − найбільш специфічний показник продуктивності заняття. Вона може бути різною, залежно від його змісту, організації і методики проведення. Щодо організації іметодики, то вона повністю залежить від підготовки вихователя до заняття і дій під час проведення його. Моторна щільність основної частини заняття значною мірою залежить від організації дошкільників під час виконання основних рухів. Одним з недоліків є те, що вихователі часто застосовують індивідуальний метод виконання основних рухів. (Діти виконують їх по одному.) Вони довго чекають своєї черги й встигають повторити вправу 2-3 рази. Цей метод виправданий лише на початковій стадії формування навичок, коли дошкільники ознайомлюються з новим рухом, а також у молодших групах, якщо виконуються вправи, які потребують страховки (лазіння по гімнастичній стінці, ходьба по лаві, тощо). Методи організації дітей на занятті Одним з найраціональнішим є фронтальний метод організації дітей (рухи одночасно виконують усі діти або половина групи). Його доцільно застосовувати під час стрибків у довжину з місця. Метання мішечків з піском (м’ячів) на дальність, підлізання під шнур. Ці рухи не потребують страховки і їх слід заздалегідь розучити з дітьми. Отже, фронтальний метод раціональний на стадії закріплення й удосконалення рухової навички. Проте, хоч використання цього методу і дає змогу значно підвищити моторну щільність заняття, він не позбавлений деяких недоліків. Основний з них той, що вихователю важко здійснювати індивідуальний підхід у навчанні і він змушений, в основному, вказувати на помилки, характерні для більшості дітей. У багатьох дитячих садках у старшій групі використовують груповий метод організації дітей під час виконання основних рухів. Дошкільників розподіляють на 2 підгрупи й кожній з них дають різні рухи. Пояснивши завдання кожній підгрупі, вихователь (або дитина) показує дітям, як правильно виконувати рухи. Одна з підгруп робить вправу (більш складну) під керівництвом вихователя, друга − самостійно або під наглядом музичного керівника. Потім підгрупи міняються місцями. У застосуванні групового методу важливе значення має правильний добір основних рухів. Наприклад, не раціонально давати вправу з рівноваги (ходьба по гімнастичній лаві) у поєднанні з лазінням по гімнастичній стінці. Виконання цих вправ потребує багато часу, що знижує рухову активність дітей і збільшує паузи на чекання своєї черги. Не рекомендується також використовувати вправи, які дають навантаження на одні й ті самі групи м’язів. Наприклад, стрибок у довжину з місця і стрибок у глибину (з гімнастичної лави чи куба). Практика підтверджує, що найбільш вдалі ті вправи, які доповнюють одна одну у всебічному впливі на організм дитини. Наприклад, вправи з лазіння або рівноваги раціонально поєднувати із стрибками у висоту або довжину; метання мішечків з піском (м’ячів) у ціль або на дальність − із стрибками в глибину чи довжину з місця, прорізання в обруч (під дугою) тощо. Поточний метод − діти один за одним (по черзі) виконують один і той самий рух, найчастіше з шикування у колону. Наприклад, стрибки у висоту або довжину з роз0бігу, вправи в рівновазі, прорізання в обруч тощо. Під час виконання вправ потоком вихователь має змогу давати індивідуальні зауваження. В цьому одна із значних переваг методу. Залежно від конкретних умов може біти організовано два або три потоки. Наприклад, діти старших вікових груп пролізають в обруч або ходять по гімнастичній лаві двома-трьома потоками (у двох-трьох колонах). Високу щільність заняття забезпечує змінний метод. Його застосовують, коли основний рух можуть виконувати одночасно кілька дітей (3-5-7), а решта спостерігають, чекають своєї черги. Так, коли виконується стрибок у глибину, з лави можуть одночасно стрибати 4-5 дошкільнят, те саме – у метанні в ціль, прорізанні в обруч тощо. При використанні будь-якого із зазначених методів з метою підвищення моторної щільності заняття треба забезпечити групу необхідною кількістю фізкультурних посібників. Наприклад, ходьба по одній гімнастичній лаві або метання в один щит завжди матимуть низьку щільність. Якщо зміст заняття дозволяє, треба віддати перевагу посібникам колективного типу. Так, підлізання під шнур, натягнутий між двома стояками на відстані 4-5 м на висоті 50 см, буде раціональнішим з погляду щільності, ніж підлізання під одну або дві дуги, під час стрибків у глибину з гімнастичної лави можна повторити рух більше разів, ніж під час стрибків з одного- двох кубів тощо. Дослідження впливу різних за об’ємом фізичних навантажень на організм дошкільників свідчить про те, що після виконання найбільш інтенсивних вправ (стрибки в довжину і висотуз розбігу) відновний період у дітей в середньому триває 1,5-2 хв. За цей час пульс, як правило, знижується до вихідних даних. Отже, паузи для відпочинку після виконання вправ, які дають значне навантаження на організм дитини, не повинні перевищувати 1,5-2 хв. Після виконання вправ середньої і малої інтенсивності (стрибки в довжину з місця, вправи з рівноваги, прорізання в обруч тощо) час на відпочинок скорочується – до 30 сек. – 1 хв. Дослідження моторної щільності занять при використанні різних методів організації дітей дало змогу встановити такі співвідношення часу, затраченого на використання вправ, до загальної тривалості заняття (у відсотках): – при фронтальному методі – 68-80% – груповому – 66-73% – поточному – 60-65% – змінному – 58-62% – індивідуальному – 18-22% Вихователь повинен уміти користуватись всіма методами в різних поєднаннях, тоді ефективність навчання дошкільників основних рухів значно підвищиться

 Пам’ятка «Використання рухливих ігор на заняттях з фізичної культури»

1. Під час вибору рухливої гри обов’язково треба врахувати підготовленість дітей та їх інтереси.
2. Рекомендується проводити такі ігри, які не дублювали б рухи, що розучують або вдосконалюють в основній частині (наприклад, якщо діти стрибають у довжину з місця, то гра повинна бути з бігом або метанням м’яча, щоб усебічно впливати на фізичний розвиток дітей).
3. Ігри, складні за організацією, розучують на прогулянці, це допоможе раціональніше витратити час, відведений на основну частину заняття.
4. Слід уникати тривалих пауз між повторенням гри, бо це негативно позначається на моторній щільності заняття.
5. Щоб дошкільники дістали оптимальне фізіологічне навантаження, краще добирати ігри великої рухливості, в яких беруть участь одночасно всі вихованці групи.
6. В усіх вікових групах ігри повторюються 3-5 раз (залежно від складності правил, ступеня рухливості та кількості дітей). Там, де закінчення гри не обумовлено («Спіймай комара», «Квач», «Вудочка» тощо), вона триває в межах 4-8 хв. Заключна частина (1-5 хв.) Мета: Забезпечити поступовий перехід дітей від стану збудження, викликаного вправами та іграми в основній частині, до відносно спокійного стану Структура 1. Спокійні ігри (епізодично) з нескладними рухами та правилами (наприклад, «Знайди і промовчи», «Вгадай, хто підходив», «Хто пішов?», «Знайди, де заховано» тощо) 2. Ходьба в повільному темпі, іноді з різними завданнями (наприклад, «пройти тихенько, як «мишка»; рухати руками, як «пташка» тощо) 3. В середній та старшій групах у кінці заняття вихователь підбиває підсумки заняття, робить короткі зауваження про виконання поставлених завдань, про те, як діти поводилися. (Вільчковський Е.С. Методика фізичного виховання в дитячому садку.)

РЕЗЮМЕ

Отже: 1. Види занять з фізичної культури в ДНЗ: ігрового характеру (складаються з 3-4 рухливих ігор спортивного характеру в такій послідовності: середньої – великої – малої рухливості) змішані (включають фізичні вправи в основних рухах та рухливі ігри) сюжетні (проводяться у вигляді рухової розповіді)

2. Структура заняття:

• Вступна частина (2-3 хв) – шикування дітей у колону або шеренгу за зростом, – повідомлення короткого змісту заняття (у середній групі з другої половини року); – різноманітна ходьба та короткочасний біг.
• Підготовча частина (4-10 хв) – комплекс загальнорозвиваючих вправ
• Основна частина (12-20 хв); – основні рухи – рухливі ігри
• Заключна частина (1-5 хв). – ходьба в повільному темпі – вправи на релаксацію – підведення підсумків заняття, зауваження про виконання завдань, поведінку дітей (як варіант в старшій групі)

3. 3. Шикування:

-перша молодша група: – шикуватися у коло підгрупами і всією групою з допомогою вихователя, – шикуватися у пари – ставати один за одним у колону

–друга молодша група – шикуватися у колону, коло, шеренгу невеликими групами і всією групою (з допомогою вихователя, за орієнтиром, самостійно) знаходити своє місце при шикуванні, повертатися, переступаючи на місці.       середня група – шикуватися самостійно в колону невеликими групами і всією групою у коло, пари, шеренгу – перешиковуватись у ланки – повертатися вправо, вліво, кругом – рівнятися за орієнтиром.

 старша група – самостійно шикуватися у колону, шеренгу по одному, парами, в коло – перешиковуватись з однієї колони в три, чотири через центр трійками, четвірками – повертатися вправо і вліво – рівнятися у колоні, шерензі, по лінії, носках – розмикатися у колоні на витягнуті руки вперед, у шерензі, колі – на витягнуті руки в сторони.

4. Показ і здійснення рухів: в молодшій групі – показ за допомогою «дзеркального» способу, виконання рухів вихователем від початку і до кінця в старшій групі – нові вправи: після показу і пояснення вихователь лише починає вправу з дітьми (2-3 повторення), а потім дошкільники виконують її самостійно; знайомі вправи – словесний показ: нагадується назва руху і вихідне положення з якого він виконується; показ дитиною. під час вивчення нових вправ діти виконують їх спочатку під рахунок вихователя (2-3 рази), а потім у музичному супроводі
5. Кількість вправ: Молодша група − 3-4 вправи. Повт. 4-6 раз. Середня група − 4-5 вправ. Повт 6-8 раз. Старша група − 5-6 вправ. Повт.8-10 (12) раз. 6. Класифікація вправ: для плечового поясу та грудної клітини для спини та живота для тазу та ніг
6. Вправи з предметами: перша молодша група – брязкальця – кубики – стрічки молодша група – кубики – брязкальця – прапорці – торбинки з піском масою 100 г – хусточки; середня група – прапорці – хусточки – кубики – м’ячі – кеглі – палиці – прапорці; старша група – обручі – палиці – скакалки – м’ячі – кеглі – прапорці